Громадський діяч та політик Микола Томенко підняв гостре питання: чому в Україні, яка стікає кров’ю за свою ідентичність, досі можна безкарно просувати українофобські наративи?
Псевдотолерантність чи національна байдужість?
Минуло вже кілька років відтоді, як путін видав свою статтю-маніфест, де назвав Україну «штучною державою». Проте, як виявилося, боротися з подібними випадами всередині нашої країни юридично майже неможливо. Микола Томенко б’є на сполох: незважаючи на офіційне визначення терміну «українофобія» в законі, реальної відповідальності за неї не існує. Чому петиції про захист української гідності відхиляються, а пропагандисти «руського міра» почуваються вільно навіть в освітніх закладах? Розбираємося, чому державна машина гальмує там, де йдеться про самоповагу цілого народу.
Микола Томенко нагадує, що коріння нинішньої агресії росло з ідеологічного підґрунтя, сформульованого Кремлем ще до великого вторгнення. Там чітко проголосили: українці — не суб'єкт, мова — не мова, а історія вигадана. Україна відповіла на це законодавчо лише у 2023 році, але відповідь виявилася «беззубою».
«Досі, попри наші наполегливі вимоги, не встановлено жодної, навіть адміністративної відповідальності, за прояви українофобії», — констатує Микола Томенко.
Він наголошує на дивній вибірковості влади: поки за прояви антисемітизму підписано закон про кримінальну відповідальність, ініціативи щодо аналогічного захисту прав українців ігноруються. Більше того, Офіс Президента навіть відмовив у реєстрації петиції з цього приводу.
«Україножери» на ютубі та в школах
Відсутність покарання породжує вседозволеність. Томенко звертає увагу на те, що інформаційний простір та освітня сфера досі засмічені людьми, які методично нищать українську ідентичність. На ютуб-каналах продовжують лунати тези про «неканонічну церкву» та «вигаданий народ», а в навчальних закладах регулярно викривають прихильників «руського міра».
«Вони абсолютно вільно, бо законодавство не передбачає за це навіть адміністративної відповідальності, роблять свою чорну антиукраїнську справу», — зазначає політик.
Питання до тих, хто у вишиванках
Окрему увагу Томенко приділяє великій армії державних службовців, науковців та «титулованих» діячів. На його думку, патріотизму у святкові дні та премій від держави замало, якщо ці люди мовчать у критичні моменти.
«Може б у вас нарешті зʼявилася національна гідність, щоб бодай зробити заяви про потребу законодавчої поваги та захисту українців у воюючій Україні?» — звертається він до інтелектуальної та політичної еліти.
Підсумок: Повага як умова виживання
На думку громадського діяча, без законодавчого захисту національних, культурних та історичних прав українців, держава залишається вразливою до внутрішньої корозії. Питання «Чи діждемося ми поваги?» залишається відкритим, поки в кабінетах влади не зрозуміють: національна гідність — це не лише про прапор на будівлі, а про реальну відповідальність за спроби цей прапор зневажити.
