Економіст Олексій Кущ відреагував на інформаційну атаку на мера Харкова та пояснив, чому вона шкодить Україні. Про це він написав у себе в Телеграм-каналі.
Скоординована інформаційна атака на мера Харкова – це про політику, а не про управління містом.
Війна формує токсичні умови в життєдіяльності великих прифронтових мегаполісів.
Це, можна сказати, аксіома війни.
Аксіома друга: подобається це комусь чи ні, держава має дотувати функціонування певних соціально-економічних процесів на таких територіях.
Наприклад, збереження робочих місць, розміщення державного замовлення серед місцевих підприємств, безкоштовний проїзд в транспорті, продуктові дотації соціально вразливих верств населення, тощо.
Проблема полягає в тому, що зусиль на централізованому рівні, очевидно, недостатньо.
Все фінансове навантаження лягає на місцеві бюджети.
Забезпечення таких міст як Харків електроенергією та теплом - вже саме по собі подвиг.
Комунальна інфраструктура прифронтових міст - це суцільна рана, яка тільки-но загоюється, як її розятрює війна і так по колу.
Платоспроможність населення прифронтових міст, суттєво відрізняється від "тилових".
Менше робочих місць, більш високі ризики для бізнесу.
Але деякі прифронтові міста, такі як Харків, роблять надможливе: забезпечують містян теплом та електроенергією, дотують роботу місцевого транспорту (а не підвищують вартість проїзду у ньому).
Верх цинізму, звинувачувати керівництво таких міст у "заборгованості" в міській системі комунальних послуг.
Але такі звинувачення "раптом" почали лунати в пресі.
8 квітня "Економічна правда" опублікувала статю, в якій назвала систему комунального господарства Харкова "комунальним комунізмом", зокрема, тому що там вчасно не стягують комунальні борги.
Але те, що на пятому році війни в Харкові як годинник працює комунальне господарство - це не "комунізм", а ефективна система міського менеджменту.
Крім того, існує не тільки заборгованість Харкова, але й борги центральної влади перед міським бюджетом.
Стаття готувалась саме як "інформаційна торпеда" проти міської влади Харкова, зокрема, Ігоря Теререхова.
Вірогідно, його політичним конкурентам дуже не подобається те, що мер і його можлива політична сила потрапляють на чільні місця у соціологічних дослідженнях.
Саме тому і конотація у назві з "комунізмом", аби причепити ярлик ще на рівні заголовку, у розрахунку, що далі читати не будуть.
І статистика, зібрана поспіхом: у статті вказана сума заборгованості підприємств теплокомуненерго Харкова у розмірі 27,3 млрд грн, хоча це загальний борг по області.
В той же час, заборгованість КП "Харківські теплові мережі" за природний газ та його розподіл становить 22,3 млрд грн. і 2,6 млрд грн – це штрафні санкції.
Значна частина цієї суми була сформована ще до війни під час шокової тарифної реформи 2014-2018 років, коли багато мешканців українських міст не могли платити за тепло, а підприємства ТКЕ - за газ.
І Уряд так і не врегулював проблему з цією заборгованістю, хоча обіцяв.
Зараз, очевидно, тарифна політика в прифронтових, власне, вже воєнних містах, які постійно чують «роботу» ствольної артилерії має відрізнятись від інших кластерів країни.
Так само як і списання заборгованості.
Війна - це борги.
Тому і державний борг зріс до 100% ВВП.
Критикувати міську владу в прифронтових містах під час війни можна за відсутність тепла і світла, а не за борги за світ і тепло.
