Громадський діяч Микола Томенко звернув увагу, що закон про множинне громадянство, який почне працювати вже з 16 січня 2026 року, може стати ідеальним прикриттям для тих, хто розглядає Україну лише як місце для заробітку.

Діаспора як прикриття, чиновники як бенефіціари

Офіційно нам кажуть, що закон готували для українців за кордоном, які мріють допомагати Батьківщині. Проте Микола Томенко переконаний: справжня мета зовсім інша. За його словами, це «примітивне прикриття завдання легалізувати свої інші громадянства та громадянства своїх сімей, узаконити своє набуте раніше майно та нерухомість за кордоном та підстрахуватися після втрати посад та статусу в Україні».

Політик нагадує про класичну схему, яка роками працює в українських реаліях:

«Заробити/ПОКРАСТЬ в Україні, Вкласти закордон і Втекти від суду».

Реформатори на мільйонах, які інвестують у іноземні пенсії

Окремо Томенко пройшовся «видатними реформаторами» у наглядових радах та державних інституціях. Маючи величезні зарплати в Україні, вони часто залишаються резидентами інших країн. "Вони справно сплачують податки та інвестують у пенсійні фонди держав свого резидентства або другого громадянства", - зазначає діяч, наголошуючи, що ці гроші фактично вимиваються з економіки країни, що воює.

Конституційний глухий кут

Ситуація ускладнюється тим, що Конституційний суд України вже кілька років заблоковано через неповний склад. А саме там лежить подання 99 депутатів щодо неконституційності множинного громадянства. Томенко нагадує: стаття 4 Конституції прямо говорить про єдине громадянство.

Микола Томенко пропонує радикальне, але логічне рішення для майбутнього:

  • Заборонити обіймати державні посади не лише людям із кількома паспортами, а й резидентам інших країн.
  • Виключити їх участь у виборах як кандидати у депутати чи правоохоронці.

«Державна служба та депутатство – це не привілей чи нагорода, це зобов'язання працювати заради України та обов'язок діяти на користь Українського народу», – резюмує Томенко.

На його думку, після 16 січня 2026 року країна може здивуватися, дізнавшись, скільки насправді «іноземців» керують нашими містами та державними структурами.