Ставлення до проблем утримання в місцях несвободи засуджених та осіб, узятих під варту, цілком може бути одним із показників демократичності тієї або іншої держави. Адже в цих питаннях чи не найбільш яскраво відображається стан дотримання прав людини.

Літом цього року Європейський комітет із запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (Комітет Ради Європи проти тортур) опублікував звіт для Уряду України за підсумками періодичного візиту до нас, який проходив у жовтні 2023 року. Серед інших розділів, цей документ містить інформацію про факти порушень, виявлені представниками комітету.

Так, зокрема європейці звернули увагу, що мінімальний правовий стандарт у 2,5 кв.м. житлової площі на одну особу, взяту під варту, передбачений українським законодавством, є занадто низьким і має бути збільшений щонайменше до 4 кв.м. на особу в камерах для кількох осіб (не враховуючи площу, зайняту туалетами в камерах).

В частині умов тримання засуджених виявилося, що більшість пенітенціарних установ, які відвідала делегація, були розташовані в старих будівлях, які не зазнавали капітального ремонту роками, якщо не десятиліттями. Як наслідок, основна частина приміщень для розміщення ув'язнених у цих установах перебувала у незадовільному стані. Особливо небезпечною була ситуація в Одеському СІЗО. Матеріально-побутові умови тримання під вартою в цьому СІЗО, за деякими винятками, були жахливими. Більшість камер перебували у вкрай занедбаному стані: стіни та стелі були вогкими та обсипалися, підлога пошкоджена, сантехніка іржава, постільна білизна часто була старою та кишіла клопами, а вентиляція - неналежною. Підсумовуючи побачене, міжнародні ревізори зробили висновок, що такі умови тримання під вартою для більшості осіб можуть вважатися нелюдськими та такими, що принижують гідність.

У Житомирській установі виконання покарань № 8 були виявлені факти насильства між засудженими. З цього візитери зробили висновок, що давнє явище неформальної ієрархії засуджених все ще поширене в українській пенітенціарній системі; це було визнано як на національному, так і на місцевому рівнях. У цьому контексті членів комітету серйозно занепокоїло становище осіб, які вважаються «приниженими», тобто тих, хто опинився внизу цієї ієрархії. А у Вінницькій установі виконання покарань № 1 делегація отримала повідомлення про побиття, а також свідчення про залякування та словесні образи сексуального характеру від засуджених, звинувачених у сексуальних злочинах. Деякі з цих засуджених відчували, що вони постійно перебувають під загрозою насильства з боку інших засуджених. Також виявилося, що в камерах таких засуджених змушували спати на ліжках, розташованих у напрямку до туалету. У зв’язку із цим комітет підкреслив, що персонал та адміністрація пенітенціарних установ в цілому зобов'язані захищати фізичну та психологічну недоторканність усіх засуджених, у тому числі від нападів з боку інших засуджених. Цей позитивний обов'язок передбачає, що пенітенціарний персонал повинен вживати рішучих заходів для запобігання епізодам залякування та насильства між ув'язненими і негайно втручатися, якщо такі акти відбуваються.

У підсумку Комітет проти тортур закликав українську владу вжити необхідних заходів для поліпшення матеріальних умов тримання під вартою у відвіданих пенітенціарних установ, з метою забезпечити, щоб:

    • зменшити наповнюваність камер таким чином, щоб на одну взяту під варту особу припадало щонайменше 4 кв.м житлової площі;

    • всі місця розміщення засуджених і взятих під варту осіб, включаючи санітарні приміщення, утримувалися в належному ремонтному та гігієнічному стані, а також регулярно і часто проводяться дезінсекції;

    • камери мали достатній доступ до природного освітлення та вентиляції, а внутрішні санітарні приміщення повністю були перегородженими (тобто від підлоги до стелі);

    • всі засуджені і взяті під варту особи були забезпечені відповідною постільною білизною та мали доступ до душу щонайменше двічі на тиждень.

Іншими словами, відсутність або нечисленність зафіксованих чиновниками скарг ув’язнених ще не свідчить про наявність серйозних проблем у питанні їх утримання.

тюрма

Сумні висновки

А от недбалість з утратою даних, відсутність збору та узагальнення інформації, неквапливість із розслідуванням порушень, апатичність Омбудсмана на фоні наявних порушень - усе це точно говорить про відсутність в Україні належної системи забезпечення дотримання прав ув’язнених.

Але навіщо взагалі перейматися правами тих, хто вчинив злочин, порушивши права інших? Невже ці питання настільки важливі в умовах воєнного стану, коли існує чимало інших, більш нагальних проблем?

Для відповіді на ці справедливі запитання є принаймні три аргументи.

По-перше, злочинцями є не всі. Зважаючи на презумпцію невинуватості, утримання в слідчих ізоляторах є не карою, а лише запобіжним заходом. Люди, що знаходяться там - точно не злочинці, якщо брати до уваги конституційні положення про те, що Україна є правовою державою.

По-друге, навіть коли ми говоримо про те, що злочинець відбуває справедливе покарання, сутність цього покарання полягає лише в позбавленні волі. Але не в приниженнях, муках та шкоді здоров’ю у вигляді набутих хвороб. Це той стандарт, який повинен дотримуватися у європейських країнах (якщо ми знову ж таки декларуємо у Конституції незворотність європейського курсу України). Зрозуміло, що існує певна дихотомія в тому, що з 2014 року під оголошеними «реформами» керівники Мін’юсту називали поточні ремонти в установах пенітенціарної системи залишаючи пострадянські методи її діяльності.

По-третє, коли в країні існують факти протиправного поводження з ув’язненими й ця проблема не вирішується на державному рівні і зникає довіра суспільства. Наприклад, з практичного погляду погане поводження з людьми у місцях несвободи – є частою причиною відмови у видачі правопорушників іншими державами.


Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України